Фантастика — не тiльки казка

 

Ім'я Ігоря Всеволодовича Можейка відомо далеко не кожному. А ось Кіра Буличова знають усі. Проте мало хто знає, що Ігор Всеволодович i Кір Буличов одна й та ж особа. Перше iм'я — справжнє, iнше — літературний псевдонім.

Ігор Всеволодович Можейко доктор iсторичних наук лауреат Державної премії. Він автор відомих книг «Мільйон пригод», «Дiвчинка iз майбутнього», «Остання війна», «Дива в Гуслярі». «Перевал», «Літній ранок» i багато iнших, а за його сценаріями знять кінострічки «Через терни до зірок», «Сльози капали», «Шанс», «Гостя iз майбутнього», «Лiлова куля»; мультиплікаційні фільми «Таємниця третьої планети», «Два квитки в Індію».

Наш позаштатний кореспондент Андрій Матвiєвський давно захоплюється творчістю відомого фантаста. Нещодавно він побував у Москві, розшукав свого кумира i зробив з ким iнтерв'ю. Сфотографував Кіра Буличова Євген Сацький.

 

— Розкажіть, будь ласка, як i чому Ви прийшли у фантастику!

 

— Я прийшов у фантастику тому, що завжди був читачем. Тоді, коли я був молодим, фантастики було мало. І я вирішив додати. Видно, це було головною причиною.

 

— Коли Ви почали публікуватись?

 

— Я працював після інституту в Бірмі, а коли приїхав, став писати нариси про Бірму і про Індію в журналі «Вокруг света». Вперше, по-моєму, в 1960 році. Фантастику я почав писати десь 1965-66 років. Це були оповідання про дівчинку з майбутнього Алісу. Вперше був надрукований у журналі «Искатель».

 

— До яких письменників Ви себе більше відносите — «дитячих» чи «дорослих»?

 

— Важко сказати. Справа в тім, що у нас не дуже багато, донедавна, було де друкувати фантастику, хоча завше ії не вистачало. У нас є видавництва, ось, скажімо, «Детская литература», де я найбільше друкувався. Ось я приходжу до «Детгиз» і кажу, що хотів би запропонувати дорослу фантастику. А мені відповідають: «Дорослої багато, а дитячу фантастику пишуть менше, напишіть-но дитячу — і ми iї надрукуємо». Може, тому я пишу більше для дітей, аніж для дорослих.

До того ж, існує «Пионерская правда», у якій я друкую також речі з продовженням. Цю роботу вважаю досить важливою, тому що у нас дітям, особливо в маленьких містах і селищах, так нудно буває жити, мало є чим зайнятися, мало буває цікавої літератури. А в «Пионерки» — 11 мільйонів читачів. Тому фантастикою дитячою я, очевидно, буду й надалі займатись.

 

— А дитячим кiно?

 

— Та й дитячим кіно також. Режисер Павло Арсенов зробив фільми «Гостя з майбутнього» i «Лілова куля». Також на телебаченні зараз знімається серіал за книгою «Мільйон пригод», також про Алісу. Та як воно буде, рано ще казати.

 

— А актори там ті ж?

 

— Нi. Справа в тому, що люди ростуть i змінюються. Наталка Гусєва ще могла знятися в «Ліловій кулі», а тепер їй 16 років, вона вже зовсім iнша людина.

 

— З Павлом Арсеновим Ви продовжуватимет працювати?

 

— Нi, бо він став керівником об'єднання на студії імені Горького, i в нього багато iншої роботи. Ми з ним поки що нічого не плануємо, тим більше, що Наталка Гусєва зараз взагалі пішла з кіно.

 

— А з чого починали ви свою роботу в кіно?

 

— В кіно у мене якось вийшло, що цікавіші речі були створені саме напочатку. До мене одночасно звернулися два кінорежисери — Рiчард Вiкторов i Роман Качанов. Ось з Рiчардом ми зробили тоді «Через терни до зірок». А згодом — фільм «Комета», котрий мало відомий, тому що під час зйомок режисер помер. Фільм завершувала iнша людина. А з Романом Качановим ми зробили два мультфільми: «Таємниця третьої планети» i «Два квитки до Індії». Працювати в кіно я продовжую досі, але я не можу сказати, що щось таке було, чим можна похвалитися. Були картини кращі, гірші.

 

— По-моєму, фільм «Лілова куля» програє в порівнянні з телесеріалом «Гостя з майбутнього»?

 

— Бачите, телесеріал може бути й не дуже цікавим, але той факт, що ви дивитеся п'ять серій, дуже важливий. Ви за цей час звикаєте до героїв. Ви п'єте чай i чекаєте, що сьогодні, завтра й післязавтра зустрінетеся з героями знову. І у вас через це не такі вже суворі вимоги. А ось коли ви збираєтеся в кіно, купуєте квитки, сідаєте в залі, то зовсім iнакше налаштовані. У цьому, я гадаю, відмінність сприйняття.

 

— Багато творів зарубіжних авторів закінчуються традиційним «хепі ендом». Та ж картина i у вас. Чи не відхід це від проблем?

 

— Нелегко відповісти на це запитання. Ось я нещодавно рецензував рукопис одного письменника. Великий роман, пригодницький. Там дія розтягнулась на багато-багато років. І герої його весь час гинуть. Це дуже розчаровує читача. А пригодницька річ має розважати читача. I якщо не буде щасливого закінчення, то людина звичайно відкладає книжку з розчаруванням. Це мовби порушення правил гри. Я можу навести такий приклад. Дуже люблю фільм «Біле сонце пустелі». І в ньому мені не до вподоби один момент. Коли гине митник, підривається на кораблі. Потім є сцена, коли його дружина біжить морем у відчаї. У цього фільму, скажімо так, свій жанр. Ми його дивимось і знаємо, що він пригодницький. А коли жінка у відчаї і горі біжить — це вже мовби з іншого фільму, суто реалістичного, серйозного, де ніякого «хепі енда» не потрібно, тому що це розповідь про життя.

Пригодницькі речі — ті ж казки. А такого ж не може бути, щоб казка не мала хорошого закінчення.

 

— Ваш улюблений письменник-фантаст?

 

— У нашій радянській літературі із сучасних письменників, я вважаю, брати Стругацькі, а потім уже — всі ми, інші. Відрив між нами — досить відчутний. Стругацькі — єдині письменники нашої фантастики, до кого я ставлюся, як читач. Будь-яку написану ними річ я завжди читатиму залюбки.

 

— А з чого, на Вашу думку, починається фантаст?

 

— Варто почати з того, що таке фантастика? Тому що є така думка, мовби фантаст — це хтось на зразок прогнозиста, футуролога, людини, котра повинна популяризувати досягнення науки. Я ж гадаю, що ми з вами живемо у світі спеціалістів, i є спеціальні iнститути, котрі намагаються передбачити майбутнє. Інколи мені доводиться робити прогнози. А це — не справа письменника. Коли письменник сам каже, що, мовляв, ось я пророкую, хочу сказати: це все — даремна розмова. Відкривають вчені, відкривають фахівці. Я знаю тільки один реальний приклад такого відкриття, коли Іван Єфремов у оповіданні «Алмазна труба» віщував знахідку алмазів у Якутії. Та він був геологом, це була його спеціальність. Він знав цю справу. Не можна займатися справою, якої не знаєш. Тому, що залишасться для письменника? Письменник може, якщо він хоче бути цікавим для читача, писати про наші сучасні проблеми, про те, що нас з вами цікавить.

Він може перенести це в інший час, в iнший антураж, для того щоб загострити проблему. В чому сила фантастики? Фантастика, як я розумію, може розповідати про наші проблеми, але з допомогою гіперболи; перебільшення. Ось вона доводить до абсурду, чи до чого-небудь цю проблему, щоб ти міг зрозуміти, що з нами діється, як ми живемо, що з нами станеться завтра. Ми всі себе про це запитуємо.

 

— Велике спасибi Вам, Ігоре Всеволодовичу, за цікаву розмову. Чекаємо від Вас нових творів, бажаємо творчих успіхів.

 

, .
(, $3 0.5$ .)
- 7500 .

Кир Булычев -> [Библиография] [Книги] [Критика] [Интервью] [Иллюстрации] [Фотографии] [Фильмы]



Фантастика -> [ПИСАТЕЛИ] [Премии и ТОР] [Новости] [Фэндом] [Журналы] [Календарь] [Фотографии] [Книжная полка] [Ссылки]


(с) Кир Булычев, 1988.
(с) А. Матвiєвський, 1988.
(с) "Комсомолец Запорожья", 1988.
(с) Дизайн Дмитрий Ватолин, Михаил Манаков, 1998.
(с) Набор текста, верстка, подготовка Михаил Манаков, 1998, 1999.
(с) Корректор , 1999.
Ваши замечания и предложения оставляйте в Гостевой книге
Тексты произведений, статей, интервью, библиографии, рисунки и другие материалы
НЕ МОГУТ БЫТЬ ИСПОЛЬЗОВАНЫ без согласия авторов и издателей.